В одній з нещодавніх розмов дійшов до ідеї, що доросле життя - це коли на будь-яку пиздецеву ситуацію в тебе уже є план її рішення.

І мені здається, що бажання мати пиздець щоб вміти з нього вигрібати - це те, за чим я підсвідомо ганявся з дуже підліткового віку. Правда, тільки зараз воно почало приносити свої плоди. І тільки зараз я почав розуміти всі хитрощі своєї підсвідомості, теж. Раніше всім збоку (та й мені час від часу також) здавалося, що ніби-як я навмисне накликаю на себе біду, навмисне йду назустріч смерчу, навмисне кидаю себе зі скелі в бурхливу річку, не вміючи при цьому плавати. І запитував себе: “чому? чому я не можу бути як всі нормальні люди, жити нормальне щасливе (або, будьмо відверті, ілюзорно щасливе) життя?”.

Але прикол в тому, що плавати я навчився. І коли ти вчишся плавати в бурхливій річці, жодна інша водойма тебе тепер ані крапельки не лякає. І тепер в мене є відчуття безпеки підкріплене фактами, що що б не сталося в моєму житті - десь з 95% ситуацій я уже знаю як знайти вихід.

Тому я дуже підтримую ідею що your 20s are the best time to take the greatest risks of your entire life.